Нещодавно розбиралась зі своїми комплексами. Я їх закрила глибоко і не тривожила, а виявляється, що їх наявність значно помітна для декого. Хоча комплекси є у всіх...
Обдумала все і зрозуміла:
1) є комплекс "поганої мами" (і це зрозуміло, бо я боюсь щось зробити не так, як і всі мами);
2) мені соромно, що я довгий час носила рожеві окуляри (незручно відповідати на питання про те як і чому я сама виховую малу, не те, що комусь, а навіть собі);
3) таки мені не завжди однаково на те, що про мене по думають оточуючі (але тут малий відсоток);
4) і звісно є невеликі претензії до зовнішності, маленькі зовсім.
Чим більше думала, тим більше заплуталась.
А насправді комплексів у мене не більше, ніж у інших. Так вже вийшло, що людям не все в собі подобається.
У моїй голові немає постійних думок про мої недоліки й ідеальність. В мене немає північного прагнення знайти в собі негатив. Я приймаю себе такою, якою я є. А якщо ви хочете бачити мою закомплексованість - будь ласка. Але не думайте, що ваше уявлення про себе співпадає з моїм уявленням про вас.

@темы: думки, життя, комплекси, різне